1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

Життя парафії Швидкий доступ

liturgia1

Богослужіння

Розклад богослужінь та інших заходів 

 

gazeta

Парафіяльна газета

Усі актуальні події

 

arhiv

Архів новин

Усі архівні статті

 

Спільноти

Парафія- спільнота спільнот

Наша спільнота Ми у Facebook


Послання Папи Франциска на Великий Піст

 papa pist 

ПОСЛАННЯ ПАПИ ФРАНЦИСКА НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ 2019

У вівторок, 26 лютого 2019 р., у Ватикані представлено Послання Святішого Отця на Великий Піст

«Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19).
Дорогі брати й сестри,
Кожного року через Матір Церкву, Бог «дає Своїм вірним приготуватися з радістю, очистивши серце, до святкування Пасхи, щоб вони […] черпали з її таїнств відкуплення повноту нового життя в Христі» (Префація Чотиридесятниці 1). Таким чином, від Пасхи до Пасхи, можемо прямувати до сповнення того спасіння, яке ми вже отримали завдяки Христовому пасхальному таїнству: «бо ми надією спаслися» (Рм 8,24). Це таїнство спасіння, яке вже діє в нас під час земного життя, є динамічним процесом, який включає також історію та все створіння. Святий Павло приходить до ствердження: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19). Саме в цій перспективі хочу поділитися з вами кількома пропозиціями для роздумів, які супроводитимуть наш шлях навернення під час цієї Чотиридесятниці.
1. Відкуплення створіння
Відзначення Пасхального Тридення Христових страстей, смерті та воскресіння, що є вершиною літургійного року, щоразу запрошує нас пережити шлях приготування, усвідомлюючи, що наше уподібнення до Христа (пор Рм 8,29) – це неоціненний дар Божого милосердя.
Якщо людина живе як Божа дитина, якщо живе як відкуплена особа, що піддається проводові Святого Духа (пор Рм 8,14) та вміє розпізнавати та впроваджувати в життя Божий закон, починаючи від того закону, що вписаний в її серці та в природі, вона чинить добро також і створінню, співдіючи в його відкупленні. Ось чому створіння, як каже святий Павло, має нестримне бажання, щоб об’явлись Божі діти, тобто, ті, які втішаються благодаттю Ісусового пасхального таїнства, повноцінно живуть його плодами, призначеними осягнути своє повне звершення у відкупленні самого ж людського тіла. Коли Христова милосердна любов перетворює життя святих, – духа, душу й тіло, – вони прославляють Бога та молитвою, спогляданням і мистецтвом залучають до цього також створіння, як це чудово виявляє «Пісня брата сонця» святого Франциска з Ассізі (пор. ен. Laudato si’, 87). Але в цьому світі гармонії, породженій відкупленням, завжди загрожує негативна сила гріха та смерті.
2. Нищівна сила гріха
У дійсності, коли ми не живемо як Божі діти, то часто руйнівно поводимося щодо ближнього та інших створінь, як також щодо себе самих, вважаючи, більш-менш усвідомлено, що можемо використовувати їх згідно з власним уподобанням. Тоді бере верх непоміркованість, ведучи до життєвого стилю, який порушує межі, що вимагає шанувати наш людський стан й природа, йдучи за тими неконтрольованими прагненнями, які Книга Мудрості приписує безбожникам, тобто, тим, для кого Бог не є орієнтиром у їхніх вчинках, ані надією на майбутнє (пор. 2,1-11). Якщо ми постійно не орієнтуємось до Пасхи, до горизонту Воскресіння, то, очевидно, що нас опановує логіка всього й негайно, логіка мати завжди дедалі більше.
Причиною кожного зла, як знаємо, є гріх, який від самої своєї появи серед людей перервав спільність з Богом, з іншими та зі створінням, з яким ми пов’язані, насамперед, через наше тіло. Цей розрив сопричастя з Богом також порушив гармонійні стосунки людей з довкіллям, в якому вони покликані жити, так що сад перетворився в пустелю (пор. Бт 3,17-18). Йдеться про той гріх, який спонукає людину вважати себе богом створіння, почуватися його абсолютним володарем та використовувати його не з метою, задуманою Творцем, але задля власних інтересів на шкоду створінню та ближнім.
Коли відкидається Божий закон, закон любові, то утверджується закон сильнішого над слабшим. Гріх, що оселився в серці людини (пор. Мк 7,20-23) та проявляється як жадібність, прагнення надмірного добробуту, незацікавленість добром іншого, а часто й власним, веде до визискування створіння, людей і довкілля, відповідно до тієї ненаситної жадібності, яка вважає кожне прагнення правом і рано чи пізно знищить навіть і того, хто нею опанований.
3. Цілюща сила покаяння та прощення
Ось чому створіння відчуває нагальну потребу того, щоб об’явилися Божі діти, ті, які стали «новим створінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5,17). Насправді, з їхнім об’явлення також і саме створіння може «чинити пасху»: відкритися на нове небо й нову землю (пор. Одкр 21,1). Тож шлях до Пасхи кличе нас саме до відновлення нашого християнського обличчя та серця через покаяння, навернення та прощення, щоб змогти пережити всю повноту багатства благодаті пасхального таїнства.
Ця «нетерпеливість», оте очікування створіння сповниться, коли об’являться Божі діти, тобто, тоді, коли християни та всі люди рішуче візьмуть на себе цей «біль пологів», яким є навернення. Все створіння покликане разом з нами вийти «з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Чотиридесятниця є таїнственним знаком цього навернення. Вона закликає християн якомога інтенсивніше та конкретніше втілювати пасхальне таїнство в своєму особистому, родинному та суспільному житті, зокрема, через піст, молитву й милостиню.
Постити, тобто, навчитися змінювати наше ставлення до інших і до створення: від спокуси «пожерти» все, щоб нагодувати свою ненаситність, до здатності страждати задля любові, що може наповнити порожнечу нашого серця. Молитися, щоб вміти зректися ідолопоклонства та самодостатності нашого “я” та визнати себе потребуючими Господа та Його милосердя. Давати милостиню, щоб вирватися з безглуздя жити й нагромаджувати для себе самих в ілюзії забезпечити собі майбутнє, яке нам не належить. Щоби, таким чином, віднайти радість задуму, вкладеного Богом у створіння та в наше серце, яким є любити Його, наших ближніх та ввесь світ, знаходячи в цій любові справжнє щастя.
Дорогі брати й сестри, «чотиридесятниця» Божого Сина полягала в тому, щоб увійти в пустелю створіння, аби воно знову стало садом сопричастя з Богом, як було до первородного гріха (пор Mк 1,12-13; Іс 51,3). Нехай же наша Чотиридесятниця стане повторенням того самого шляху, щоби нести Христову надію також створінню, що «визволиться з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Не допустімо, щоб цей сприятливий час проминув надаремно! Просімо в Бога допомоги здійснити шлях справжнього навернення. Залишімо егоїзм, погляд, зосереджений на собі самих, та повернімося до Ісусової Пасхи; ставаймо ближніми для братів і сестер, які переживають труднощі, поділяючи з ними наші матеріальні та духовні блага. Таким чином, приймаючи в реальність нашого життя Христову перемогу над гріхом і смертю, спрямуємо Його перемінюючу силу також і на створіння.
Джерело:
vaticannews.va

Папа Римський
Франциск
Ватикан

Коментарі:

perova7 КОРОТКА ІСТОРІЯ ПАРАФІЇ: Не рахуючи будівництва каплички на Святошино, можна сказати, що київський капуцинський храм на Перова є першим ... >>>